середа, 21 грудня 2011 р.

Ще трохи про життя канібалів


"У стародавній Бенгалії, як це не дивно, успадкування престолу лише незначною мірою залежить від родоводу претендента... Царем там негайно визнають кожного, хто вбив свого попередника й зайняв його трон. Еміри, візири, солдати й селяни вважали його повноправним монархом і беззаперечно виконували його розпорядження. Бенгальці люблять повторювати: "Ми вірні трону й кожному, хто його займає".

Ця дивовижна, трохи страшна і трохи смішна цитата про сакральний характер політичного зрадництва мені випадково трапилася, коли перечитував твір сера Джеймса Фрезера «Золота гілка». Нещодавно мої земляки мали можливість спостерігати, як депутати вже не стародавньої Бенгалії масово «перетікали» з одного табору в інший. У всій країні. Починаючи від столиці і закінчуючи сільрадами.

І багато хто зі сперечальників у офісах і на кухнях простодушно говорив про «зраду». Але мало хто – про те, що маємо справу із позачасовим феноменом. Із певним законом. З ситуацією, яка повторюється мільйони разів протягом тисячоліть, а обиватель усе дивується, усе обурюється на кухнях. Цілком зрозуміло, що оцінювати будь-яку життєву ситуацію з точки зору добре це чи погано – справа цікава для доброї пиятики, проте безперспективна з точки зору логіки. Погано, коли щось болить. Та чи не краще відшукати, які причини болю, ніж дорікати долі й Богові, що він допустив цей біль? Чи не принесе це більше користі будь-якій мислячій особі, аніж постійні скарги на біль?

Якщо читачі очікують, що ось зараз, на пальцях, автор пояснить, у чому сенс політичного зрадництва, його доцільність чи, навпаки, безглуздість, – на жаль, такого сенсаційного фокусу не буде. Але буде дещо інше, сподіваюся, не менш цікаве.

З насолодою погортавши сторінки згаданої класичної книги Фрезера, де вдосталь цікавих фактів про життя стародавнього світу, знайшов безліч прикладів, які підтверджують, що усі форми політичної комедії, котрі дивують нас нині, супроводжують людство протягом усієї його історії. Що, зрештою, навіть приємно, бо підтверджує, що українці бодай нічим не гірші за інших, тож не варто плекати комплекс меншовартості. Але здалеку, з шаленої відстані у часі гротескність, безглуздість політичного дійства як такого стає особливо помітною. Отже, власне до цитат з Фрезера:

Скажімо, передвиборча програма лідера:

Американські індіанці були найближчими до цивілізації. Мексиканські правителі (мається на увазі Мексика до Колумба), коли сходили на престол, давали присягу. Вони клялися, що змусять сонце сяяти, хмари – давати дощ, а землю – приносити багаті врожаї. (…) Якщо надходили посухи, голод, епідемії, бурі, народ приписував ці напасті недбалості або злочинній поведінці свого володаря. За це його карали різками й заковували у кайдани, а якщо криза тривала, його або скидали, або вбивали. Лише у деяких випадках хід природних явищ вважався незалежним від волі верховного правителя.

Навіть пасаж про заковування у кайдани нагадує найсучасніші події в Україні, а не доколумбової Америки. Паралелі настільки очевидні.

Або наприкладбагато хто нарікає на кортежі. Але це також якась тяжка спадщина людства:

Мікадо (у давнину японський правитель – авт.) думав, що для його чеснот і святості досить згубно пересуватися по землі ногами, тому, коли він мавнамір кудись вирушити, його несли на плечах. Ще менше личить йому виставляти свою священну особу на відкрите повітря; адже сонце вважається невартим сяяти над його головою. Всім частинам його тіла приписують святість.

Звісно, приходив час, коли ці кортежі та неврожаї набридали настільки, що відбувався майдан:

Час від часу люди, ніби охоплені поривом божевілля, юрбами ходили вулицями міста й голосно викрикували фатальні слова: «Цар повинен вмерти!».Як тільки ці слова досягали вух царька, він знав, що його година настала. Смертельного удару йому завдавав, як правило, один з родичів (у нашому випадку, як правило, хтось з колишніх соратників – авт.). Відразу ж після вбивства саме він всідався на трон, і якщо йому вдавалося втримати його у своїх руках протягом одного дня, він вважався законним правителем. Царевбивця, однак, досягав своєї мети не завжди. За час, поки Фернанд Персі на шляху в Китай навантажував свій корабель прянощами, було вбито аж двох правителів. Причому це не викликало в місті ані найменших ознак хвилювання: життя тривало, йшло своїм ходом, начебто царевбивство було тут звичайною справою. Одного разу за один-однісінький день із трону на ешафот ступили три правителі. Звичай цей народ вважав гідним похвали й установленим небом. На обґрунтування його місцеві жителі посилалися на те, що бог не допустив би, щоб цар, його намісник на землі, вмер насильницькою смертю, якби він своїми гріхами не заслужив такої долі.

Власне, ця байдужість до долі колишніх вождів спостерігається, до певної міри, і нині. Дуже цікавою мені здалася цитата, де прозоро натякають, що керівникам краще взагалі нічого не робити. Аби не порушувати природний хід речей. На жаль, цю політичну культуру втрачено назавжди. А керівники весь час намагаються щось змінити у неприродний спосіб. І це, як правило, гордо зветься реформами. А ось як було раніше:

У стародавні часи імператор був зобов'язаний щоранку просиджувати кілька годин на троні з короною на голові, нерухомий як статуя, не ворушити при цьому ані руками, ані ногами чи головою, навіть очима та іншими частинами свого тіла. Вважалося, що в такий спосіб він підтримує мир і благоденство у всій імперії, тому що повернися він випадково в той чи інший бік або зупини свій погляд на якійсь частині своїх володінь – й виникало побоювання, що на країну насунеться війна, голод, пожежа або інше велике нещастя.

Якби був радником, безумовно, пропонував би очільникам приблизно такий стиль політичної діяльності. Принаймні він доволі безпечний.

Цікаво почитати і про демократичні принципи стародавнього світу. Наприклад, про старовинні передвиборчі кампанії Фрезер пише так:

Протягом цілого місяця люди віддаються розвагам: танцям, іграм і всіляким жартівливим змаганням. Свято обов'язково відкриває місцевий царьок. З такої нагоди його величність одягає свою найкращу мантію й шолом і – в супроводі юрби підданих – гребе в човні уздовж берега. Цар сідає в човен на світанку, а закінчує річкову прогулянку під захід сонця. Під час висадження царька на берег його зустрічає найдужчий і найдосвідченіший воїн. Воїн стежить за наближенням човна до берега, і коли цар сходить на берег й знімає свою мантію, воїн з відстані приблизно в тридцять кроків кидає в нього спис. Отут царю не до жартів: він повинен піймати кинутий спис рукою, інакше той простромить його. Упіймавши спис, цар під пахвою несе його гострим кінцем донизу в храм. Багато разів володарю радили скасувати цей сміховинний ритуал, під час якого він щорічно ризикує життям, але порад він не дослухався. Цар незмінно відповідав, що він у змозі упіймати спис, кинутий у нього будь-яким остров'янином.

Треба зазначити, що їхній цар – не наш цар. Той-таки готовий був ризикнути. Цей і курячого яйця не піймає, не те що списа.

Однак, власне, нас цікавлять не особистості. Головний висновок з книги Фрезера можна зробити ось який. Політика нині починає виглядати, як дивний і дикий атавізм. Придивіться ж уважніше: вона неймовірно потішна, вона страшна і безглузда. У нас і ще в сотні країн світу. Чи не варто вважати політику чимось на кшталт традицій канібалізму, яких зовсім не обов’язково дотримуватися?

Замінювати політику політикою – досить безглуздий шлях. Чи не настає час позбутися цієї сфери життя як такої? Вважати, що все, в чому є присмак політики а-ля Фрезер, гідним посміховиська? Замінити політику менеджментом – чим не завдання 21 століття?

Джерело:  ZAXID.NET
Автор:
Сергій Воронцов

3 коментарі:

  1. Цілком погоджуюся з автором. Представники влади мусять стати не володарями, а менеджерами, які виконують соціальне замовлення громадян. Проте, я б політику зовсім не відкидав би. Політична боротьба мусить бути.Краще - публічна. Інакше ефективними менеджерами будуть володарі на кшталт Сталіна (як його називають російські підручники).

    ВідповістиВидалити
  2. Коли бачу кортежи наших керівників, згадую історію Давнього світу чи Середньовіччя.

    ВідповістиВидалити
  3. Украина чтит древнюю политическую культуру

    ВідповістиВидалити