Нульова терпимість

Небагато часу минуло з того моменту, коли в Лозовій було відкрито  довгоочікуваний оновлений перехідний міст (чит. "В Лозовій відкрито новий міст"). Але цього часу вистачило для того, щоб «митці» внесли свої суттєві корективи.

Обписані фарбою прозорі оглядові стелі, жахливі "графіті" та наклейки футбольного клубу на дверях ліфту, гори лушпинь насіння - такі "твори мистецтва" залишили за собою ці художники. Напевно, працівники вокзалу намагалися видалити деякі написи, але це залишило великі сліди. Якщо подібна руйнація продовжиться такими ж темпами, то через пару місяців по цьому мосту буде просто огидно ходити. 

Дикуни, а для таких осіб мені тяжко підібрати більш точне слово – неабияка проблема городян. Саме вони систематично залишають мешканців міста без фонтанів, лавок, квітів на клумбах, перетворюють наші під’їзди на громадські туалети, а вулиці на сміттєзвалища.  

Я заздрю тим державам, які вміють не тільки ефективно ловити подібних негідників, а й мають прописані в чинному законодавстві статті, які на довгий час, якщо не назавжди, позбавляють їх радості від подібних дій. Тут лише штрафи чи умовні строки не допомагають. Особливо для неповнолітніх. Не найкращий варіант і строки фактичні. Відомо ж, що досить значний відсоток після зони повертається до неї знову. А ось фізичні роботи, в поєднанні з матеріальним відшкодуванням, як на мене, найкращий варіант. "Пофарбував міст" - відшкодував заподіяну шкоду й місяць забезпечуєш чистоту та порядок на ньому…

Але то справи не сьогоднішнього дня. "Нульова терпимість" - такий вислів мала одна з наклейок на дверях ліфту. Саме такою повинна бути наша терпимість до подібних вчинків, які є проявом неповаги і конкретною шкодою для кожного з нас.

Максим Інкін