Її музичний чар полонив не лише українців, а й чужинців. У різдвяному сезоні лунає через радіо по всій Америці мелодія нашого "Щедрика". Чому ж ніхто не згадує про її справжніх авторів - український народ та Миколу Леонтовича?
"Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка...". Це слова "Щедрика", перлини української пісенної творчости з циклу щедрівок. Згармонізував "Щедрик", на основі народної мелодії і слів визначний диригент і композитор Микола Леонтович, забитий у домі свого батька підісланим чекістом у 1921 році.
Музичний чар "Щедрика" полонив не лише українців, а й чужинців. У різдвяному сезоні лунає через радіо по всій Америці мелодія нашого "Щедрика". Але чи нашого?
Музичний чар "Щедрика" полонив не лише українців, а й чужинців. У різдвяному сезоні лунає через радіо по всій Америці мелодія нашого "Щедрика". Але чи нашого?
Редпродукція цієї картини є в монографії мистця [Я. Горицвіт "Микола Вутович, Монографія", видавництво "Слово", Нью-Йорк, 1956]. Отже є й мистецька ілюстрація до "Щедрика".
Українці можуть бути гopді на популярність свого "Щедрика" в Америці, це справжній їхній вклад у музичну культуру Америки.
Але за це американці мусять принаймні називати ім'я творця "Щедрика", -- український народ, який ще у передхристиянській добі почав творити свої колядки і щедрівки.
Популярний в Америці український "Щедрик", замість популяризувати українське ім'я, став якимсь анонімним напівплаґіятом, без господаря — "без імени".
Правда, у збірці різдвяних пісень А. Л. Річардсон ["Sing we now of Christmas". Compiled and Arranged by Allen L. Richardson] є заголовок: "Ring, Silver Bells (Ukrainian Carol) M. E. Bovee 1951) M. Leontovich".
Згадка про "Український хорал" — Ukrainian Carol і прізвище М. Леонтовича тут мало що говорить, бо слова Бове, як сказано вище, не мають нічого спільного зі "Щедриком" і така назва музики зовсім невідома у музичному репертуари Америки.
У крамницях на склянках із червоними буряками, жидівської продукції, написано: Borscht, чому ж над нотами не могло б бути Shchedryk -- Ukrainian Carol.
Між іншим, фейлетоніст "Ню Йорк Таймсу" уважає борщ жидівською національною стравою. Вареники самі українці обернули на "пєpoгі". Але вернімося до "Щедрика".
Недавно у "Свободі" була мимоходом згадка, що треба "боротися й за Щедрик". Хто б мав за нього боротися і як?
Формально для цього покликані наші музичні кола. Існує навіть "світове" об'єднання українських музик. Є ще й "амбасадори", про яких дотепно писав колись Ікер [псевдонім Івана Кедрина-Рудницького, видатного журналіста та редактора].
Найпевніше ця "боротьба", тобто інформативна праця, може бути проведена в американській пресі.
Не полемічними листами до редакцій, чи платними оголошеннями (за шість тисяч), на що дотепер тільки й спpoмоглися українці, а цікавими статтями, базованими на фактичних даних. За такі статті не лише не треба платити, але можна отримати ще й гонорар від видавництва.
Місце для таких статей не у провінційних газетах, а популярних музичних журналах, чи у великих щоденннках під час різдвяного сезону. На жаль, цьогорічннй уже пропущений.
Ось у "Ню Йорк Таймсі" від 21 грудня 1975 р. була велика ілюстрована стаття про німецьку колядку "Тиха ніч" ("Silent Night"), дуже популярну в Америці. Також треба б дослідити, як і коли дістався "Щедрик" у музичиий репертуар Америки.
Про це не знають і самі українці. Дехто каже, що ноти були переписані від Koшиця[Олександер Кошиць - видатний композитор і диригент].
На цьому маленькому прикладі із "Щедриком" видно, як можна ширити добре українське ім'я в Америці, коли б було кому взятися за цю справу.
Є вже чимало молодих українців, які покінчили гуманістичні або музичні студії, але вони не знають ані української мови, ані української культури. Де ж ті, які знають? Гей, озовіться!
Українці можуть бути гopді на популярність свого "Щедрика" в Америці, це справжній їхній вклад у музичну культуру Америки.
Але за це американці мусять принаймні називати ім'я творця "Щедрика", -- український народ, який ще у передхристиянській добі почав творити свої колядки і щедрівки.
Популярний в Америці український "Щедрик", замість популяризувати українське ім'я, став якимсь анонімним напівплаґіятом, без господаря — "без імени".
Правда, у збірці різдвяних пісень А. Л. Річардсон ["Sing we now of Christmas". Compiled and Arranged by Allen L. Richardson] є заголовок: "Ring, Silver Bells (Ukrainian Carol) M. E. Bovee 1951) M. Leontovich".
Згадка про "Український хорал" — Ukrainian Carol і прізвище М. Леонтовича тут мало що говорить, бо слова Бове, як сказано вище, не мають нічого спільного зі "Щедриком" і така назва музики зовсім невідома у музичному репертуари Америки.
У крамницях на склянках із червоними буряками, жидівської продукції, написано: Borscht, чому ж над нотами не могло б бути Shchedryk -- Ukrainian Carol.
Між іншим, фейлетоніст "Ню Йорк Таймсу" уважає борщ жидівською національною стравою. Вареники самі українці обернули на "пєpoгі". Але вернімося до "Щедрика".
Недавно у "Свободі" була мимоходом згадка, що треба "боротися й за Щедрик". Хто б мав за нього боротися і як?
Формально для цього покликані наші музичні кола. Існує навіть "світове" об'єднання українських музик. Є ще й "амбасадори", про яких дотепно писав колись Ікер [псевдонім Івана Кедрина-Рудницького, видатного журналіста та редактора].
Найпевніше ця "боротьба", тобто інформативна праця, може бути проведена в американській пресі.
Не полемічними листами до редакцій, чи платними оголошеннями (за шість тисяч), на що дотепер тільки й спpoмоглися українці, а цікавими статтями, базованими на фактичних даних. За такі статті не лише не треба платити, але можна отримати ще й гонорар від видавництва.
Місце для таких статей не у провінційних газетах, а популярних музичних журналах, чи у великих щоденннках під час різдвяного сезону. На жаль, цьогорічннй уже пропущений.
Ось у "Ню Йорк Таймсі" від 21 грудня 1975 р. була велика ілюстрована стаття про німецьку колядку "Тиха ніч" ("Silent Night"), дуже популярну в Америці. Також треба б дослідити, як і коли дістався "Щедрик" у музичиий репертуар Америки.
Про це не знають і самі українці. Дехто каже, що ноти були переписані від Koшиця[Олександер Кошиць - видатний композитор і диригент].
На цьому маленькому прикладі із "Щедриком" видно, як можна ширити добре українське ім'я в Америці, коли б було кому взятися за цю справу.
Є вже чимало молодих українців, які покінчили гуманістичні або музичні студії, але вони не знають ані української мови, ані української культури. Де ж ті, які знають? Гей, озовіться!
Немає коментарів:
Дописати коментар