середа, 18 січня 2012 р.

Щедрик. Як американці зробили нашу мелодію своєю


Її музичний чар полонив не лише українців, а й чужинців. У різдвяному сезоні лунає через радіо по всій Америці мелодія нашого "Щедрика". Чому ж ніхто не згадує про її справжніх авторів - український народ та Миколу Леонтовича?
"Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка...". Це слова "Щедрика", перлини української пісенної творчости з циклу щедрівок. Згармонізував "Щедрик", на основі народної мелодії і слів визначний диригент і композитор Микола Леонтович, забитий у домі свого батька підісланим чекістом у 1921 році.
Музичний чар "Щедрика" полонив не лише українців, а й чужинців. У різдвяному сезоні лунає через радіо по всій Америці мелодія нашого "Щедрика". Але чи нашого?


Різдвяний номер за 1976 рік американської газети "Свобода", де й вийшов цей допис Миколи Кушніренка
Серед американців він відомий, як "Choral of Bells". До мелодії "Щедрика" додані слова зовсім іншого змісту, ніж вони є у "Щедрику": "Дзвеніть срібні дзвони, веселі різдвяні дзвони, Христос родився" і т.д. ("Ring Silver Bells", М. Bovae).

Таке поводження зі "Щедриком" трохи нагадує совєтську творчість колгоспних "щедрівок".

Але нехай був би замість "Щедрика" і "Хорал дзвонів", коли б слухачі знали, що це українська народна музика в гармонізації українського композитора. Але ніколи і ніде про це не згадується перед виконанням "Щедрика", тобто "Choral of Bells".
У 1950 році, у Міннеаполісі, слухаючи як молодий диригент лютеранської церкви грав на піяно "Щедрика", я сказав йому, що це українська мелодія. У відповідь він зробив великі очі.
У році 1971, у різдвяному сезоні, я проспівав початок "Щедрика" своїм американським студентам, серед яких були й музики. Вони зразу сказали, що це "Choral of Bells" і були здивовані, слухаючи мій принагідний виклад про "Щедрик".
Слова, які уклав Бове (Bovee), є різдвяною піснею, але "Щедрик", як і взагалі українські щедрівки, є новорічною, тому і її зміст цілком інший, ніж колядки.
Покійний маляр і видатний графік Микола Бутович намалював у 1953 році гарну картину під назвою "Щедрик". На ній зображено те, про що співається у "Щедрику" — і ластівка, й кошара з вівцями та ягнятами, й господиня з коромислом тощо.


Сучасна англомовна "Вікіпедія" говорить американцям те, що вони не знали 50 років тому - і про українське походження Carol of the Bells, і про авторів адаптаціїї, і про різні слова у "Щедрику" і англійському варіанті

Редпродукція цієї картини є в монографії мистця [Я. Горицвіт "Микола Вутович, Монографія", видавництво "Слово", Нью-Йорк, 1956]. Отже є й мистецька ілюстрація до "Щедрика".
Українці можуть бути гopді на популярність свого "Щедрика" в Америці, це справжній їхній вклад у музичну культуру Америки.
Але за це американці мусять принаймні називати ім'я творця "Щедрика", -- український народ, який ще у передхристиянській добі почав творити свої колядки і щедрівки.
Популярний в Америці український "Щедрик", замість популяризувати українське ім'я, став якимсь анонімним напівплаґіятом, без господаря — "без імени".
Правда, у збірці різдвяних пісень А. Л. Річардсон ["Sing we now of Christmas". Compiled and Arranged by Allen L. Richardson] є заголовок: "Ring, Silver Bells (Ukrainian Carol) M. E. Bovee 1951) M. Leontovich".
Згадка про "Український хорал" — Ukrainian Carol і прізвище М. Леонтовича тут мало що говорить, бо слова Бове, як сказано вище, не мають нічого спільного зі "Щедриком" і така назва музики зовсім невідома у музичному репертуари Америки.
У крамницях на склянках із червоними буряками, жидівської продукції, написано: Borscht, чому ж над нотами не могло б бути Shchedryk -- Ukrainian Carol.
Між іншим, фейлетоніст "Ню Йорк Таймсу" уважає борщ жидівською національною стравою. Вареники самі українці обернули на "пєpoгі". Але вернімося до "Щедрика".
Недавно у "Свободі" була мимоходом згадка, що треба "боротися й за Щедрик". Хто б мав за нього боротися і як?
Формально для цього покликані наші музичні кола. Існує навіть "світове" об'єднання українських музик. Є ще й "амбасадори", про яких дотепно писав колись Ікер [псевдонім Івана Кедрина-Рудницького, видатного журналіста та редактора].
Найпевніше ця "боротьба", тобто інформативна праця, може бути проведена в американській пресі.
Не полемічними листами до редакцій, чи платними оголошеннями (за шість тисяч), на що дотепер тільки й спpoмоглися українці, а цікавими статтями, базованими на фактичних даних. За такі статті не лише не треба платити, але можна отримати ще й гонорар від видавництва.
Місце для таких статей не у провінційних газетах, а популярних музичних журналах, чи у великих щоденннках під час різдвяного сезону. На жаль, цьогорічннй уже пропущений.
Ось у "Ню Йорк Таймсі" від 21 грудня 1975 р. була велика ілюстрована стаття про німецьку колядку "Тиха ніч" ("Silent Night"), дуже популярну в Америці. Також треба б дослідити, як і коли дістався "Щедрик" у музичиий репертуар Америки.
Про це не знають і самі українці. Дехто каже, що ноти були переписані від Koшиця[Олександер Кошиць - видатний композитор і диригент].
На цьому маленькому прикладі із "Щедриком" видно, як можна ширити добре українське ім'я в Америці, коли б було кому взятися за цю справу.
Є вже чимало молодих українців, які покінчили гуманістичні або музичні студії, але вони не знають ані української мови, ані української культури. Де ж ті, які знають? Гей, озовіться!

Джерело - bogoslov.org.ua


Немає коментарів:

Дописати коментар